Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року Справа № 922/4146/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П. Губенко Н.М., Іванової Л.Б. (доповідач)розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сміла Енергоінвест"на рішення та постановуГосподарського суду Харківської області від 23.12.2013 Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2014 у справі№ 922/4146/13 Господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сміла Енергоінвест"до Харківського національного університету внутрішніх справпростягнення заборгованості в розмірі 41450,73 грн.,за участю представників сторін:

позивача: Рогальська Т.А., дов. від 08.01.2014 б/н

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сміла Енергоінвест" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківського національного університету внутрішніх справ про стягнення збитків за спожиту та неоплачену теплову енергію у сумі 41450,73 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.12.2013 у справі № 922/4146/13 (суддя Добреля Н.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., судді Ільїн О.В., Россолов В.В.), відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі ч. 2 ст. 80 ГПК України; в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сміла Енергоінвест" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2014 у справі № 922/4146/13, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, рішенням виконавчого комітету Смілянської міської ради від 21.06.2007 № 661 "Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг у житловому фонді" та рішенням виконавчого комітету від 20.10.2010 № 651 "Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 21.06.2007 № 661 "Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг у житловому фонді" Товариство з обмеженою відповідальністю "Сміла Енергоінвест" визначено виконавцем житлово-комунальних послуг в галузі теплопостачання.

Згідно із постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 20.10.2011 № 214 "Про встановлення тарифів на теплову енергію ТОВ "Сміла Енергоінвест" позивачу встановлено тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів у розмірі 842,03 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що Харківському національному університету внутрішніх справ належить нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: Черкаська область, м. Сміла, вул. Леніна, 70. Вказане приміщення є об'єктом постачання послуг з централізованого опалення.

Місцевим та апеляційним господарськими судами також встановлено, що відповідно до наявного в матеріалах справи Договору № 20391 від 28.01.2011 про закупівлю послуг з централізованого постачання теплової енергії, позивач зобов'язався надавати відповідачу вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення, а відповідач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 1.8 Договору розмір щомісячної плати за надані послуги з теплопостачання визначається позивачем відповідно до "Акту прийому - передачі теплової енергії" - в опалювальний період; рахунку - в міжопалювальний період.

Згідно із п. 9.1 вищевказаного Договору, він набирає чинності з 01.01.2011 і діє до 31.12.2011.

Предметом позову у справі є позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків за спожиту та неоплачену теплову енергію у сумі 41450,73 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що на початку опалювального сезону, а саме - 15.10.2010, ним було здійснено подачу теплової енергії на належний відповідачу будинок, однак за період з листопада по грудень 2011 відповідачем не проводилась оплата за надані послуги з централізованого опалення, в результаті чого, на думку позивача, йому було завдано збитки в розмірі 41450,73 грн. Позивач вказує, що обов'язок відповідача оплачувати теплову енергію виник безпосередньо з Постанови НКРРКП від 20.10.2011 № 214 та рішень виконавчого комітету Смілянської міської ради про визначення виконавця житлово-комунальних послуг.

Як передбачено ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

Відповідно до п.п. 4, 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 4 користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією; розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Згідно із ст. 22 Цивільного кодексу України під збитками визнаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Згідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Зі змісту положень ст.ст. 614, 623 Цивільного кодексу України, ст. 226 Господарського кодексу України вбачається, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: порушення зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; вина.

Як передбачено ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути: примусове виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що позовні вимоги позивача ґрунтуються на договірних зобов'язаннях, оскільки між сторонами спору був укладений Договір №20391 від 28.01.2011 про закупівлю послуг з централізованого постачання теплової енергії; вимоги про відшкодування збитків заявлені позивачем у зв'язку із несплатою відповідачем послуг з теплопостачання за листопад - грудень 2011, тобто у період дії вищезазначеного договору; в матеріалах справи відсутні будь-які докази складання та надсилання позивачем на адресу відповідача актів прийому-передачі теплової енергії та рахунків на оплату послуг, а також докази завдання позивачу збитків у зв'язку з несплатою відповідачем послуг з теплопостачання.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення збитків за несплачену теплову енергію в сумі 41450,73 грн.

Вказаний висновок відповідає встановленим судами фактичним обставинам та вимогам діючого законодавства України.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі по суті зводяться виключно до заперечень щодо оцінки доказів у справі, в той час як згідно з вимогами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2013 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2014, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сміла Енергоінвест" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2014 у справі № 922/4146/13 залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Н. Губенко

Л. Іванова